Брама Заборовського

Про Браму Заборовського - західний парадний вхід[1] на територію митрополичого двору Софії Київської - уже написано дуже багато. Нагадаю тільки, що його побудували в 1746 році і що назва її походить від прізвища тодішнього київського митрополита Рафаїла Заборовського. Сучасники говорили про нього як про людину високоосвічену, він захоплювався архітектурою та сам добре креслив і малював. Саме на його запрошення було залучено архітектора Йоганна Шеделя, який є автором кількох визначних споруд у Києві.

Але мова не стільки піде про Браму, як про маловідомий факт із історії того місця, де знаходиться Брама Заборовського.

У Георгіївському провулку, прямо навпроти Брами стояв скромний двоповерховий дерев’яний будиночок, який так би і лишився невідомим, якби в ньому якийсь час не жив Тарас Шевченко. Це був 1859 рік і поет знаходився у досить скрутному становищі. Поки він чекав на вирішення своєї подальшої долі[2], йому надав притулок у своєму будинку священник Юхим Ботвиновський.

За дивною примхою долі через 60 років у цьому будинку поселяється художник Георгій Нарбут, який після лютневої революції 1917 року повертається до Києва із Санкт-Петербургу. У цьому ж будинку мешкав й історик, архівіст, любитель українських старожитностей Вадим Модзалевський.

З переїздом Нарбута, будинок, наче ожив. Тут збиралися в одній компанії Михайль Семенко, Павло Тичина, Лесь Курбас, заглядав «на вогник» Микола Зеров, Сергій Єфремов та інші. Але наступала зима 1919-1920 років, а за нею наступала більшовицька окупація. Першим загинув художник Олександр Мурашко, якого прямо на вулиці застрелив більшовицький матрос, за ним жертвами більшовицького терору стали літератори Гнат Михайличенко та Василь Чумак. Нарбута врятувала від розстрілу смреть під час епідемії тифу, а через декілька місяців від дизентерії згорів і Модзалевський…

Будинок у Георгіївському провулку було знесено наприкінці 60-х років минулого століття. Разом з іншими будинками, такими, як фотоательє Гудовського, будинок учителя 2-ї гімназії І. Д. Юскевича- Красковського, він поповнив сумний список втрачених, може й непомітних, скромних, але пов’язаних з нашою історією та культурою пам’яток.

А Брама…, вона і до тепер споглядає на недолугу обшарпану будівлю часів «остаточної перемоги соціалізму». До початку 90-х там знаходився якийсь медичний заклад. Цей зразок совкової архітектури сам доживає свої останні роки, але до цього доробала у мене немає ніякого «інтересу»…

---

[1] Я все-таки думаю, що називати Браму «в’їздом» не дуже вірно, бо на територію храму майже ніколи не в’їжджали, а тим більше, коли мова іде про Софію Київську. Храм – святе місце і за християнською традицією до храму входять, ідуть пішки.

[2] про справу щодо шевченкового «богохульства» та «разбирательства» київського генерал-губернатора князя Васильчікова можна знайти багато публікацій, якщо когось цікавить більш детальна інформація.

( Read more... )