«Tsundoku/つんどく/積ん読»

*****

Це слово (поняття) повинно було виникнути  в СРСР, а воно - продукт японської мови.
Коли я прочитала визначення, то спочатку здалося дивним, бо шафи та полиці з нечитаними книгами - реалії з життя СРСР. Адже неодмінним елементом антуражу майже кожної радянської квартири були книжки. У людей в "хрущовках" були полиці, в квартирах будинків 50-х-40-х вже можна було поставити етажерки або шафи, не говорячи вже про квартири у дореволюційних будовах. Точно так ситуація виглядала з піаніно, які стояли в багатьох квартирах у 30-х - 40-х роках, навіть, у комуналках.  Це були, якщо вживати сучасні терміни та поняття, такі своєрідні культурні та статусні "маячки", які мали на меті показати гостю, що ви завітали  до людей, які сповідують певні культурні цінності, люди виховані та освічені.
Що ж до Японії, мені видається, що там тлумачення цього терміну має скоріше забарвлення раціонального характеру: нащо тримати/збирати/складувати предмети, які ти не використовуєш. Адже квартири у великих містах в Японії і досі загалом невеликі, зазвичай це кімната-студія, де є ніші для плити та душової кабіни з туалетом. Мабуть тому, що це країна, де все розглядається з точки зору рації, тому і виник цей такий об’ємний у своєму значенні термін.
От ще один випадок, коли ти чітко розумієш, що мова – це пряме відображення психології нації.

Спогади про Одесу, частина 1 (далеко не остання)

1)

2)

3)

4)

5)