(no subject)

« — Яка логіка? — сказав він сумно. — Де ви бачили логіку в людському житті?.. Може, в тому, що ми... народжуємось і вмираємо? Це логічно, по-вашому? А коли в основному, в найпершому, Марто, нема логіки, то що ж уже в усьому похідному?.. Логіка — це обмеженість людського розуму, Марто. Логіка — це його границя. Ми втискуємо в ці границі життя... а це злочин, Марто, життя більше за розум... незрівняно більше... Що ви говорите! — скрикнув він знову. — Ви повірили, Марто, в якісь міркування, ви в літературу повірили... Все нове на світі, щомить усе нове!»

Ще один «привіт» з 1929 року - витончена інтелектуальна проза - роман Валер'яна Підмогильного «Невеличка драма».
Ця книга знову повернула мені майже забуте відчуття насолоди від читання друкованого твору, коли ти занурений у події настільки, що ти їх відчуваєш майже фізично, коли ти відкладаєш книгу, бо тобі треба переосмислити прочитане, … останній раз подібне я відчувала, коли читала прозу Домонтовича.
Якщо у когось виникне бажання ознайомитися з творами одного з авторів, для «налаштування на хвилю», раджу спочатку передивитися чудову документальну стрічку про життя Києва та містян «Навесні», знятого славетним Дзиґою Вертовим у тому ж таки 1929 році. Як на мене, вона може допомогти зрозуміти багато з того, що написано у романі, а головне – відчути дух Києва кінця 20-х років ХХ ст.